Акуратний будинок із витонченими вікнами під №24 по вулиці Алчевських досить помітний, проте ім’я власника будівлі набагато відоміше серед людей, чия діяльність пов’язана з історією та культурою не лише нашого міста, а й усієї України.
.
Костянтин Біч-Лубенський був письменником та громадським діячем. З дитинства Костянтин захоплювався українськими традиціями та мовою. Після закінчення 2-ої харківської гімназії з 1880 року він працював у дворянській опіці. У цей же час Костянтин починає писати невеликі нариси про культурне життя міста до харківських газет, як розповідає харківський історик Андрій Парамонов. Вже в 1886 році він переїхав до родового маєтку Курулька, де, захопившись геологією, розраховував знайти поклади кам’яного вугілля. У Курульці їм були написані повісті та оповідання українською мовою. Але найбільш його відомі твори – це біографічно-музичний нарис про композитора М. Лисенка та переклади з французької, особливо письменника Анатоля Франса.
.
Вже 1912 року разом із художником С. Васильковським він створює «Українське ім. Г. Квітки-Основ’яненка літературно-мистецьке етнографічне товариство». За своєю суттю воно було аналогічне до суспільства «Просвіта» («Просвіта»). У його будинку часто відбуваються засідання цього товариства, а серед його учасників було багато відомих у Харкові людей, зокрема тут часто була сім’я Алчевських. Варто зазначити, що знайомство Костянтина Біч-Лубенського з істориком Д. Яворницьким зробила із нього захопленого колекціонера. Зі своїм братом він зібрав колекцію з понад 4700 екземплярів ікон та запорізьких хрестів.
.
У будинку Костянтина мешкала його родина на другому поверсі. До речі, він мав шість дочок та єдиного сина Михайла. Перший поверх будинку та підвал здавались у найм, як було поширено на той час. Будинок був дуже сучасним на той час: тут була електрика та телефон, центральний водопровід та каналізація, у всіх двадцяти кімнатах будинку було освітлення електролампами. У дворі розташовувалися кухня, стайня, каретний сарай, льодовик та льох.
.
Вже 1920 року будинок націоналізували, а доля його власника, мабуть, була такою ж трагічною, як і його розстріляного брата. Яка доля спіткала всю родину невідомо.
.
Вже після Другої Світової війни у будівлі надбудували ще два поверхи. Зараз у цокольному та першому поверхах будівлі розміщуються різні компанії та кафе, а верхні поверхи є житловими.
