Нинішня вулиця Міхновського, а раніше Ганни, пролягає від проспекту Гагаріна до вулиці Шота Руставелі. Ті, хто часто буває в цьому районі, або проїжджає проспектом Гагаріна неодноразово помічали витончений одноповерховий будинок у червоних тонах, що виходить на проспект.
.
Дивно, що будинок зберігся до нашого часу, при цьому його не зачепили ні війни, ні всілякі забудови, ні ремонт та розширення проспекту.
.
Цей будинок належав капітану Ловягіну Миколі Миколайовичу – старшому. Миколай був родом із дворян Московської губернії і після закінчення Московського піхотного юнкерського училища служив у 4-му гренадерському полку князя Барклая-де-Толлі. Мабуть, під час служби деякий час він був у Харкові, адже саме тут він одружився з дочкою поручика Ебергардта Віри. Варто зауважити, що дворянський рід Ебергардтів походить з Охтирського повіту, що входив до складу Харківської губернії. Зокрема поручик Ебергардт володів ділянкою за депо, ближче до Лопані, на Москалівці. Тут же в 1910 роках було влаштовано піротехнічну майстерню, а ось оранжереї, якими славилися Ебергардти, розташовувалися деякий час на Великій Панасівській. Один із квіткових магазинів на вулиці Сумській №5 був прикрашений витонченими квітковими композиціями, а також славився якісними букетами, що сюди приходили як на квіткову виставку.
.
Микола і Віра мали четверо дітей, при цьому Микола – старший син і повний тезка свого батька, а решта – три дочки. Ймовірно, що ділянка під цей будинок була як посаг Віри Євгенівни, а молоді вже збудували будинок. Вже 1903 року Микола Ловягін був начальником Симбірського Губернського Жандармського управління. Після відставки усі наступні роки він прожив із сім’єю у Казані.
.
Його син також став військовим, закінчивши Олександрівське військове училище. Доля розпорядилася так, що Ловягін –молодший у 1902 році був направлений на службу до 122-го Тамбовського піхотного полку, який квартирував у Харкові. Звісно, що син жив у батьківському будинку. Ось тільки у сина виявилася нещаслива доля. 1913 року він овдовів, а дітей у нього не було. Вже 1917 року його направили на Західний фронт у складі 276-го Куп’янського піхотного полку. Надалі його доля невідома.
.
Можливо, родичі або службовці Ебергардтів доглядали будинок без його господарів, але після революції будинок націоналізували.
