Незважаючи на те, що найпоширенішою в Харкові релігією вважається православ’я, проте в місті є культові споруди інших релігійних конфесій, наприклад, синагоги, вірменська церква, лютеранська кірха і католицький собор . Безумовно, поява таких споруд пов’язана з громадами, що їх будували та утворювалися з переселенців інших міст та країн. Слідом за храмами виникали школи для дітей, де спочатку навчалися діти переселенців, а згодом уже й повноправних городян Харкова.
Одна з таких шкіл, а точніше, жіноча лютеранська гімназія в провулку Мар’яненка, як розповідає історик Андрій Парамонов, збереглася до цього дня, прикрашаючи невеликий провулок і центр міста.
.
У 1830 році лютеранська громада побудувала свою кірху на колишній вулиці Мало-Сумській, а нині Гоголя. Кірха була побудована на ділянці, яка зі східного боку примикала до провіантського складу, а з північної до садиби архітектора Є. Васильєва, із західного боку – безпосередньо виходила на нинішню вулицю Гоголя, а з південною стороною примикала до Театральної площі.
.
Після смерті Є. Васильєва, його сім’я продала садибу іншому відомому архітектору Харкова – Андрію Тону, який у другій половині 1840-х років продав свою ділянку лютеранській громаді. Вони, у свою чергу, почали використовувати двоповерховий кам’яний будинок на ділянці як квартиру пастора. Також громада хотіла відкрити й школу для своїх дітей, а нова ділянка цілком дозволяла здійснити задумане. Флігель поруч із пасторським будинком, збудований ще Васильєвим, перебудували, додавши другий поверх, та розмістили тут школу. У підвальному приміщенні флігеля розмістили квартиру церковного двірника, льох, кухню зі їдальні, кімнату для прислуги, дровню та передпокій школи. На першому поверсі розмістили роздягальню, учительську, бібліотеку та кілька навчальних кабінетів. На другому поверсі розмістили дамську вбиральню, буфет, класні кімнати та актову залу.
.
Вже до весни 1850 року пастор Ландезен подав прохання генерал-губернатору Харкова Сергію Кокошкіну з проханням передати земельну ділянку, яка примикала до провіантського складу з магазином, для облаштування саду для дітей зі школи. Після бюрократичної тяганини, громада все ж таки отримала собі цю земельну ділянку, із застереженням, що будь-якої миті поверне її до міської власності. Вже 1851 року тут почали висаджувати сад.
.
У 1870 році школа стала училищем 2-го розряду, при цьому в 1876 році в училищі було тільки два класи хлопчиків і вже чотири класи дівчаток. А в 1884 році училище було перетворено на Вознесенську жіночу семикласну гімназію.
.
У 1889 році, коли доктор медицини Ф. Ган був обраний для головного з будівництва прибудови до гімназії, проект цієї двоповерхової кам’яної прибудови склав архітектор І. Гінш. Таким чином, гімназія розширилася, з’явився ще один окремий вихід, а вся прибудова була розташована в середині колишньої садиби Васильєва.
.
Вже в 1904 році за проектом Ю. Цауне з боку провулка Мар’яненка був засмучений двоповерховий кам’яний службовий будинок, який захоплював частину міської землі, а також добудували і третій поверх гімназії, де розташувався просторий актовий зал та клас для малювання. Нова прибудова остаточно розділила двір гімназії на дві частини, а сама гімназія разом із пасторським будинком стала єдиною будівлею.
.
Саме в такому вигляді і зберігся комплекс усієї Вознесенської гімназії, єдино, що було знищено весь сад, який так хотіли посадити парафіяни та батьки дітей, які займалися в гімназії.
