Обзоры/Есть ответ

“Ніхто не сказав, що я гірша, бо біженка”. Харків’янка — про досвід життя у Швейцарії через війну

"Не знаю, що складніше — вивчити німецьку, знайти роботу чи квартиру", — так розповідь про своє життя в евакуації у Швейцарії починає харків'янка Анастасія Заря. До повномасштабної війни Настя була маркетологинею та волонтеркою — працювала з дітьми-сиротами. Виїжджати з Харкова збиралася на кілька тижнів, однак за кордоном живе майже пів року.
Марія Солодовнік

Сьогодні публікуємо матеріал Марії Солодовник Суспільні Новини
.
“Не знаю, що складніше — вивчити німецьку, знайти роботу чи квартиру”, — так розповідь про своє життя в евакуації у Швейцарії починає харків’янка Анастасія Заря. До повномасштабної війни Настя була маркетологинею та волонтеркою — працювала з дітьми-сиротами. Виїжджати з Харкова збиралася на кілька тижнів, однак за кордоном живе майже пів року.
.
Що було найважчим під час евакуації, як живуть українські біженці у Швейцарії та чому за продуктами харків’янка їздить у Францію, Анастасія Заря розказала Суспільному.

З війни — на карнавал

Анастасія живе на північному заході Швейцарії у місті Базель. Згадує, коли вперше потрапила до міста, була шокована — після тісняви евакуаційних поїздів, вокзалів та вибухів у Харкові Швейцарія зустріла її карнавалом.
.
“Базель — це третє місто за кількістю населення у Швейцарії та четверте найдорожче місто світу. Знайомство з ним — це одна з найстрашніших ситуацій за кордоном в моєму житті. Була вже 10-та година вечора, дизайн будинків дуже сильно відрізняється від наших, транспорт незнайомий оку та ще в місті проходить фестиваль “Фаснахт”: багато людей у великих карнавальних масках, всюди чуєш звуки сопілок та барабанів. У той вечір я зустрічала людей, які говорили лише німецькою”, — згадує харків’янка перші враження від Базеля.
.
Свою першу ніч в країні харків’янка провела у найдешевшому готелі, який змогла знайти під час карнавалу. Номер коштував 90 євро.
.
“Готель був без ресепшену, потрібно було самостійно здогадатися, що ключ лежить в ящику з кодом, й усе це під звуки ударно-духового оркестру. Будинок, в якому я жила, був дуже старий, мені було моторошно. Вранці прокинулася, розгледіла місто, а воно прекрасне і люди привітні”, — розповідає Настя.

Виїжджала під обстрілами
.
Ввечері 23 лютого у Харкові Анастасія відсвяткувала день народження, наступного дня прокинулася за 20 хвилин до вибухів. Ще не усвідомлюючи, що це війна, поїхала на роботу.
.
“Моя робота — на Холодній Горі. У місті вранці були божевільні затори, потік авто рухався у напрямку Мерефи. Таксі викликати було неможливо. Злякала ситуація в метро: люди збиралися на лавах із сумками, спальниками, але нікуди не їхали, в підземці запрацювали фонтани з водою.

На роботу на прохідній мене не пропустили зі словами: “Яка робота? Війна почалася”

.

Я живу одна, квартира на проспекті Гагаріна. Вдома, перше, що зробила, — заклеїла вікна. На другий день вирішила спуститися у метро. Там було багато дітей, тварин, людей різного віку, розуміла, що майже всі планували залишатися та ночувати в підземці, я вирішила повернутися додому.
.
Такою незахищеною я відчула себе вперше

.

Це відчуття і стало відправною точкою мого бажання поїхати”, — розповідає Анастасія.
З Харкова Заря виїжджала на п’ятий день повномасштабного вторгнення, їхала в автівці знайомого: “Зі мною їхали 8 дорослих та немовля, ми їхали під обстрілами”. Спершу дівчина дісталася Львова, далі їй порадили їхати у Польщу, звідти — у Швейцарію.
.
“Найтяжче згадувати час у потягах — то було пекло. Всім провідникам хочу подякувати, вони дійсно доклали надзусилля, щоб врятувати всіх охочих”, — каже Настя.

.

“Перші ластівки припали на місцевих”

Першими біженцями з України у Швейцарії опікувалися місцеві жителі, згодом — волонтери. Так Анастасія познайомилася з Мартіною, яка прихистила харків’янку і стала подругою.
.
“Дівчина віддала мені свою квартиру в центрі зі словами: “Живи, скільки тобі буде потрібно”. Також познайомила мене з усіма своїми друзями, батьками та робить все можливе, щоб моя адаптація в її країні пройшла якомога приємніше.
.
Дізнавшись, що я граю на скрипці, Мартіна знайшла мені скрипку і віддала її зі словами: “Музика допоможе швидше пережити всі жахіття, що тобі довелося відчути”

.

Навіть коли Мартіна поїхала відпочивати, попросила всіх своїх подруг не залишати мене саму, і тримати постійно зі мною зв’язок. Тому зараз у Швейцарії я маю багато друзів та знайомих. Щодо її батьків, то це взірець любові та людяності: постійно кличуть мене на вечері, найважливіше, що вони зробили для мене — допомогли перевезти рідних з Харкова до Швейцарії. Я в шоці від їх ставлення: пройшло п’ять місяців, а Мартіна і досі допомагає мені”, — розповідає Заря.
.

Зараз Анастасія шукає більшу квартиру: “Скажу відразу, житло знайти дуже складно. У Швейцарію приїжджають багато заробітчан з усього світу через найвищі зарплати та показники життя, конкуренція на житло висока”.
.

Про побут та медицину
.

Настя каже: у Базелі ціни у порівняні з цінами у Харкові вищі у кілька разів: “Кава з собою — до 250 гривень, хліб — 100-300 гривень. Найдорожче — це м’ясо, наприклад, 200 грамів вареної ковбаси коштує 400-500 гривень. За продуктами я спеціально їжджу до Німеччини та Франції, бо там дешевше. Манікюр у салоні може коштувати 100 франків. Всі послуги краси роблю у місцевих українок, вони намагаються їх надавати за цінами, як вдома”.

На черги до лікарів харків’янка не нарікає, у Швейцарії не треба чекати тижнями, щоб отримати меддопомогу.
.
“Всі медичні послуги безплатні, виняток — стоматологія. Знаю, що багато хто лікує тут складні хвороби. Дуже багато, хто приїхав з тяжкохворими дітьми. Якщо хвороба або лікування не входить в медичну страховку, підключають різні благодійні організації”, — розповідає Заря.

.

У Швейцарії харків’янка займається волонтерством та має роботу: “Працюю в національній бібліотеці GGG Library. Моє завдання — познайомити дітей, переважно з України, з книгами та залучити їх до читання. Бібліотека для цього спеціально закупила українські книжки. Я зараз працюю з коучем, його мені оплачує місцева “біржа праці”, щоб я змогла знайти основну роботу. Гостро стоїть питання в мові”.

“Складно звикнути, що ти біженець”

Анастасія зізнається — до життя у Швейцарії досі не адаптувалася: “Дуже складно звикнути до свого статусу біженця, бо багато що було побудовано у Харкові, і раптом — все зникло. В це повірити й досі складно”.

Однією з найбільших переваг Швейцарії називає її мультинаціональність.

“Майже всі мої знайомі швейцарці дуже чуттєві та емпатичні люди. Жоден швейцарець ніколи не давав мені зрозуміти, що я чимось гірша за них. У Швейцарії є негласна політика на інтернаціональність. Дуже багато вони роблять для того, щоб різні національності не відчували себе чужими. Тут іноземці не діляться на групи, всі намагаються жити разом Наприклад, в будинках намагаються розселяти людей різних національностей, різною освітою та соціальним статусом. Проводять багато заходів для знайомства з різними культурами світу. Орієнтиром є для швейцарців є твої людські якості та інтереси. До слова, іноземців в моєму місті дуже багато, десь 45% мігрантів, і це не враховуючи іноземців, які тут народились”, — говорить Анастасія.

Стереотип про те, що у Швейцарії живуть лише заможні люди, помилковий, каже Настя.
.
“Здебільшого тут життя не відрізняється від нашого, перед ними постають такі ж питання: оплата рахунків, пошук кращої роботи та умов життя, обов’язкове заповнення декларацій, складний пошук дитячих садків тощо. Суттєва різниця в тому, що в кризовій ситуації вони завжди можуть звернутися до державних інституцій, які компетентно нададуть допомогу”, — розповідає харків’янка.