Храм Усікновення глави Іоанна Предтечі побудували в Харкові у 1857 році за проєктом архітектора Андрія Тона. У 1875 році будівлю перебудував архітектор Олександр Подьяков. Сьогодні церква відома передусім своїм унікальним вітражним іконостасом — надзвичайно рідкісним зразком сакрального мистецтва початку XX століття.
На відміну від традиційних дерев’яних іконостасів, цей виготовлений із кольорового скла, крізь яке проходить світло, підсвічуючи зображення святих.
.
Цікаво, що спочатку іконостас належав зовсім іншому храму — домовій Свято-Миколаївській церкві видавництва харківської газети «Южный край», власником якої був Олександр Юзефович. Церква розташовувалася в будівлі на вулиці Сумській, 13.
.
До речі, Юзефовичу належав і заміський особняк на Сумській, 61, збудований у 1913 році за проєктом архітектора Горохова. Згодом ця будівля стала відомою як харківський Палац одруження.
У 1905 році на замовлення Юзефовича вітражний іконостас виготовила знаменита мюнхенська майстерня Франца-Ксавера Цеттлера (Franz Xaver Zettler). Підприємство заснували у 1871 році, а згодом воно отримало престижний статус Королівської баварської придворної майстерні живопису по склу (Königlich Bayerische Hofglasmalerei F. X. Zettler).
Майстерня була одним із провідних європейських виробників художніх вітражів. Її роботи прикрашали храми Німеччини, Великої Британії, Італії, США та інших країн.
Харківський іконостас виконаний у стилі модерн із характерними рослинними орнаментами та традиційною візантійською іконографією. Особливо цінною деталлю є збережена фірмова сигнатура майстерні Цеттлера та дата виготовлення — 1905 рік, розміщені в нижній частині зображень святих Наума й Олександра.
Відомо, що майстерня Цеттлера виготовила ще один вітражний іконостас для православної церкви святого Іуліана Тарсійського в Царському Селі поблизу Санкт-Петербурга у 1898 році. Проте він не зберігся. Таким чином, харківський іконостас є єдиним відомим збереженим зразком такого типу на території колишньої Російської імперії.
Після встановлення радянської влади та закриття домової Свято-Миколаївської церкви іконостас потрапив до музейного зібрання, де зазнав значних пошкоджень. У 1943 році його передали до Іоанно-Усікновенського храму, в якому того ж року відновили богослужіння.
.
Однак встановили вітражну конструкцію лише у 1970-х роках. Оскільки іконостас створювали для меншого приміщення, його довелося розширити, доповнивши новими зображеннями, зокрема Іоанна Предтечі та святих покровителів Харкова.
.
Існує також припущення мистецтвознавця В’ячеслава Шуліки, що до розроблення первісного проєкту іконостаса міг бути причетний відомий харківський архітектор Олексій Бекетов. Проте документального підтвердження цієї версії поки немає.
.
Спочатку Іоанно-Усікновенський храм стояв на території міського цвинтаря, який згодом знищили. На його місці облаштували Молодіжний парк, а сама церква збереглася.
У храмі також можна побачити настінні розписи, виконані під час відновлювальних робіт у 1970-х роках. Особливої уваги заслуговує масштабна копія знаменитої картини Олександра Іванова «Явлення Христа народу», адаптована до розмірів храмової стіни.
